Школа Каторі Синто Рю та FCS Kali Україна

Меню сайту

Форма входу

Пошук

Друзі сайту

Наше опитування

Статистика

Онлайн всього: 2

Гостей: 2

Користувачів: 0

Лічильники

Івано-Франківський Клуб гри Го

В Івано-Франківському клубі Го для всіх можна пограти:

Вівторок - 17:30-18:45 р-н Позитрон, вул. Коломийська 9, Школа №8, спотзал

Додаткова інформація по тел. 0984884550

Го (кит. 圍棋,围棋, вейцзі; кор. 바둑падук; яп. 囲碁, іґо) — стародавня китайська стратегічна настільна гра для двох гравців, поширена в країнах Східної Азії та тепер і в усьому світі. Гра з'явилась у Китаї понад 2 тисячі років тому.

Професійно в го грають кілька тисяч гравців, організованих у професійні ліги, які існують в Японії, Китаї, Південній Кореї та на Тайвані. На аматорському рівні в го грають мільойни гравців в Азії та у всьому світі.

В Японії, де гра здобула найбільшого розвитку протягом останніх століть, вона є частиною традиційної культури і сприймається як гра самураїв. Саме з Японії гра поширилася на Захід у другій половині 20 століття.

Зміст

Огляд гри
Історія
- Корея і Японія
- Го на Заході
Правила
Підрахунок
- Форова гра
Поділ кольорів
Розвиток партії
- Стратегічні принципи
- Тактика
Традиційне спорядження
Го в культурі
Організації та турніри
Го в Україні

Огляд гри

Грають у го, ставлячи по черзі чорні та білі камені на дошку з решіткою горизонтальних та вертикальних ліній. Ціль гри — захопити якомога більшу територію на дошці каменями свого кольору, не дозволяючи супротивнику оточити свої камені. Незважаючи на прості правила, стратегія гри може бути дуже складною. Професійні гравці роками відшліфовують свою майстерність. Вважається, що в стратегічному плані го складніша за шахи.

Зазвичай го класифікують як абстрактну настільну гру. Однак аналогія між го та військовою битвою очевидна. У творі китайської класичної літератури «Мистецтво війни», наприклад, іноді звертаються до стратегії го. Справжні війни закінчуються підписанням мирної угоди. Партія го закінчується, коли обидва гравці погоджуються, що гру закінчено. Тільки після цього підраховують очки.

Історія

Батьківщина гри — Китай. Перші згадки про го зустрічаються в анналах «Цзо чжуань», де описуються події 548 року до н. е. За винятком розмірів дошки та початкової позиції, правила не змінювались з часів появи гри дотепер, що робить го ще і найдревнішою настільною грою.

За легендою, гру вигадав китайський імператор Яо (2337 — 2258 до н. е.), щоб навчити свого сина дисципліни, концентрації та врівноваженості. Інша версія стверджує що древньокитайські генерали використовували папір та камені щоб позначати позиції військ. Існує також думка, що го відображає боротьбу з паводком.

Спочатку в гру грали на дошці 17×17. Дошка 19×19 стала стандартом в період династії Тан. У Стародавньому Китаї го вважалася грою аристократів, тоді як сянці — грою народу. Уміння грати в го було одним із чотирьох шляхетних мистецтв, які повинна була опанувати шляхетна людина цзюньцзі. Інші шляхетні мистецтва — каліграфія, малювання та гра на музичному інструменті.

На малюнку - одна з шести картин циклу «Чотири шляхетні звершення» Кано Ейтоку, на якій зображено людей, що грають у го.

Корея і Японія

Вейцзі прийшло в Корею приблизно між 5 та 7 століттям, і стало популярним серед вищих верств. У Кореї гра отримала назву бадук. До 16 століття розвинувся різновид гри під назвою сунчжан бадук, який став основним до кінця 19 століття.

На малюнку - Корейські гравці в традиційному одязі, фотографія 1910-их років.

У Японію гра прийшла в 7 столітті. Вона отримала назву іго або го. У 8 столітті вона стала популярною при дворі імператора, а до 13 століття поширилася в народі.

У 1603 Токугава Іеясу призначив найкращого гравця, буддійського ченця Ніккая (Кано Йосабуро) міністром го - годокоро. Ніккай прийняв ім'я Хон'імбо Санса й заснував школу Хон'імбо. Поряд із першою школою виникли ще три основні школи: Ясуї, Іноуе та Хайясі, утворивши систему чотирьох домів. Го було визнане державою і отримувало державні субсидії, що сприяло розвитку майстерності гравців. У цю епоху була встановлена система кваліфікації гравців - данів та кю. Щороку найкращі гравці чотирьох шкіл грали між собою так звані палацові ігри, за якими спостерігав увесь двір, включно з сьогуном.

Система чотирьох шкіл та державного фінансування го проіснувала в Японої до Реставрації Мейдзі. Після революції палацові ігри припинилися, державна підтримка зменшилася, однак го отримало нове джерело фінансування від газет, які стали спонсорувати турніри професіоналів. Професійна організація гравців го Ніхон кіін була утворена в 1924. У 1950 утворилася альтернативна організація Кансай Кіін, в яка об'єднала гравців Осаки та прилеглого західного регіону.

Го на Заході

Незважаючи на велику популярність на Далекому Сході, в Європі гра з'явилася пізно. Першу книгу про го написав у 19 столітті німецький учений Оскар Коршельт. В першій половині 20 століття го стало відомим у Німеччині та Австро-Угорщині. У США гру привіз Едвард Ласкер.

У Радянському Союзі гра стала відомою після публікації сереї статей в журналі «Наука и жизнь» у 1975. Зокрема, ця публікація сприяла утворення клубів гри в Україні.

У другій половині 20 століття го розвивається в Європі та Америках на любительському рівні, маючи не дуже велику, але стійку популярність. Найкращі західні гравці го досягли рівня майстерності, достатнього для отримання статусу професіонального гравця в одній з професійних організацій Азії. Чимало з них вивчали гру в Японії або Кореї. Проте, західні гравці все ще поступаються найкращим професіоналам.

Правила

Грають на дошці з решіткою горизонтальних й вертикальних ліній. Камені виставляються на перехрестя ліній. У класичному варіанті гра проводиться на дошці 19х19, для навчання й тренування використовують менші дошки: 13х13 та 9х9.

Гра починається на порожній дошці. Розпочинають чорні. Далі супротивники по черзі виставляють камені на незайняті перехрестя. Виставлений на дошку камінь не рухається, проте може бути знятий із дошки (захоплений у полон).
Камінь або група каменів знімаються з дошки тоді, коли всі сусідні з ними перехрестя по горизонталі й по вертикалі (даме) окуповані каменями іншого кольору.
Самовбивчий хід заборонено, якщо при цьому з дошки не знімаються камені супротивника.
Заборонено повторювати позицію, у зв'язку з чим існує правило ко.
Оскільки чорні, які починають першими, мають перевагу, то при грі на рівних встановлюється компенсація — комі. Здебільшого комі складає 6,5 очка.
Гра закінчується тоді, коли обидва гравці погоджуються, що подальші ходи жодним чином не змінять співвідношення сил на дошці. Формально гравці оголошують, що пасують, тобто відмовляються від права ходу. Після того, як пас відбувся тричі підряд, гра закінчується, і гравці приступають до підрахунку очок.
У го використовується особливий контроль часу, який називають бьойомі, що в перекладі з японської означає відлік секунд. Його відмінність від контролю, наприклад, в шахах, у тому, що гравцю після закінчення основного часу, відведеного на партію, надається додатковий час на виконання одного чи кількох ходів, що запобігає можливому зловживанню з боку супротивника.

Незважаючи на простоту основних правил, існують складнощі в інтерпретації певних ігрових ситуацій, які, втім, майже не зустрічаються в реальній грі. В зв'язку з цими складнощами існує кілька різних систем правил, прийнятих у різних професійних лігах та на любительських змаганнях. Пошук системи правил, які можна було б затвердити як загальноприйняті, продовжується. Дві основні системи правил: китайська та японська. У Кореї використовується система правил, близька до японської. Існують також правила Інга, розроблені тайванським меценатом Ін Чанкі, фундація якого є спонсором низки міжнародних турнірів, що проводяться за цими правилами.

Підрахунок

Існує кілька різних систем підрахунку, залежно від правил, які встановлені на турнірі, або за якими погодилися грати гравці.

За китайськими правилами гравець отримує по одному очку за кожен камінь, який стоїть на дошці, і за кожен пункт території. Полонені камені не враховуються. Перед підрахунком гравці повинні погодитися, які з каменів мертві, й зняти їх з дошки. Найлегше підрахунок проводити, заповнивши свою територію каменями, щоб потім підрахувати загальну кількість.

За японськими правилами гравець отримує по одному очку за кожен пункт території і за кожен полонений камінь супротивника. Кількість каменів на дошці не враховується. При японському підрахунку території зазвичай вирівнюються до прямокутників. Полонені камені попередньо виставляються в територію противника.

За правилами Інга гра ведеться із застосуванням спеціального комплекту каменів, в якому поміщається рівно 180 білих і 181 чорних каменів, у чому гравці пересвідчуються перед початком партії. При закінченні гри, після зняття мертвих каменів, кожен з гравців виставляє камені в свою територію. Виграє той, у кого каменів для заповнення території не вистачило.

Різні системи підрахунку іноді можуть давати результат, що відрізнятиметься на одне очко.

Форова гра

На малюнку - Традиційне розташування форових каменів

У випадку, коли грають супротивники різного рівня, то для зрівняння сил можна грати з форою. Гра на форі вважається тренувальною і найчастіше відбувається між учителем і учнем. При грі з форою слабший із супротивників бере чорні, і перед початком гри виставляє певну кількість своїх каменів на дошку в спеціальні форові пункти. Найменша фора відповідає просто грі чорними без компенсації за право першого ходу (комі). Розміщення форових каменів може бути фіксованим або довільним. Японські правила вимагають фіксованого розміщення форових каменів. Вони поміщаються в пунктах хосі (виділених на ґобані крапками) - перетинах четвертих і десятих вертикалей і горизонталей дошки, рахуючи від кожного кута. Правила задають розташування для 2-9 каменів фори — для більшої кількості каменів спеціальних правил немає, бо через завелику різницю в силі гравців турнірні партії з такою великою форою не проводяться. Як правило, камені розміщуються так:

Кількість каменів фори та їх розміщення:

Чорні ходять перші, гра без комі
Чорні камені ставляться в хосі верхнього правого і нижнього лівого кутів
Додають камінь в хосі нижнього правого кута
Чорні займають усі кутові хосі
Додається камінь в центр
Камені в хосі кутів і лівої та правої сторін
Додається камінь в центр
Чорні займають усі точки хосі, крім центра
Усі точки хосі

Поділ кольорів

У рівній партії колір вибирають за допомогою традиційної процедури нігірі. Один з гравців (традиційно — старший за віком або за станом, у турнірі може вибиратися жеребом) бере в руку кілька білих каменів, а другий — один чорний камінь, якщо вважає, що супротивник взяв непарне число каменів, або два чорних каменю в іншому випадку. Взяті камені одночасно викладаються на ґобан. Якщо другий гравець вгадав парність числа білих каменів, він грає чорними, якщо ні — білими (використовується також варіант: якщо другий гравець вгадав, він вибирає колір, якщо не вгадав — колір вибирає перший).

В офіційних турнірах колір каменів може бути розподілений між гравцями при складанні графіка турніру, щоб кожен зіграв по можливості рівне число партій чорними і білими.

При грі свідомо більш сильного суперника з свідомо більш слабким традиція наказує найсильнішому грати білими. Якщо різниця в силах велика, гра може йти без комі, із зворотним комі або з форою.

У грі «команда на команду» (коли гравці команд грають попарно за різними дошками) нігірі робиться тільки на першій дошці; друга і решта парних дошок мають обернені до першої кольори, а третя і решта непарних — такі самі.

Розвиток партії

На малюнку - Перша гра фіналу Кубка LG 2002 між Чо Мунхуном (білі) та Лі Седолом (чорні) в кінці фусекі. Білі отримали потенційну територіальну перевагу, тоді як чорні отримали значний вплив на центр.

Партію в го умовно розділяють на три стадії: початкову (фусекі), середину гри (чубан) і кінець гри (йосе).

Задача гравця в фусекі вдало розташувати свої камені, щоб здобути перевагу в наступних баталіях. Гра розпочинається на порожній дошці. Гравець повинен розставляти початкові камені таким чином, щоб добитися балансу між окресленою каменями територією й впливом каменів на найбільші області дошки. Якщо гравець розставлятиме камені в фусекі надто тісно, то його потенційна територія буде міцнішою, але він може відстати в розвитку і програти в наступних баталіях. Якщо розставляти камені надто просторо, то вони погано взаємодіятимуть між собою й можуть не втримати територію. З огляду на великий розмір дошки і великий вибір початкових ходів у го не існує усталених дебютів, як, наприклад, у шахах. Відомі тільки загальні схеми розвитку.

Особливе значення при розіграші фусекі мають певні стандартні форми: джосекі, які, як вважається, дають локально рівний результат для обох гравців. Проте при виборі джосекі гравець повинен враховувати ситуацію, що склалася на всій дошці, й вирішувати, чи грати йому в даному місці на територію чи на вплив.

Середня частина гри є вирішальною. Чимало партій завершуються вже в ній, оскільки перевага одного з гравців стає очевидною, і його супротивник здається. В середині гри визначальним є точний розрахунок варіантів і вміння боротися.

Кінцева стадія гри, йосе, наступає тоді, коли стає відомим статус груп і територій, тобто дошка в основному поділена. В йосе гравці завершують оформлення територій, старанно підраховуючи цінність кожного ходу. Вміння грати йосе є вирішальним при рівному розвитку партії, коли остаточний результат є виграшем чи програшем на кілька каменів.

Стратегічні принципи

Важливими принципами в грі є поняття сенте і готе, що означають збереження чи втрату ініціативи одним із супротивників. Сенте називають хід, на який супротивник повинен відповісти. Хоча здобуток гравця при такому обміні ходами може бути невеликим, та він зберігає за собою право ходу і може продовжувати впровадження в життя своєї стратегії. Для того, щоб хід був сенте, він повинен нести в собі загрозу ще більших втрат для супротивника. Готе, відповідно, є ходом, який втрачає ініціативу, тобто є останнім локально значимим ходом. Послідовність ходів, яка закінчується готе, грають тоді, коли вона дає великі здобутки. Звісно, гравець може спробувати перехопити ініціативу й не відповісти на хід, який його супротивник вважає сенте. Використовуючи термінологію го, це називається зіграти тенукі. В такому випадку може трапитися значний обмін територіями між супротивниками, в термінах гри — фурікаварі.

Для успішної гри в го необхідно вміти знаходити баланс між територіальними здобутками і впливом каменів. У цьому відношенні гравці поділяють на тих, хто любить територію, і тих, хто любить грати на вплив. При грі на вплив гравець концентрує свою увагу на тому, щоб обмежити територію супротивника, ізолювати його камені в окремі групи так, щоб вони не брали участь в подальшій боротьбі. В результаті часто утворюються дуже великі простори, оточені каменями одного кольору — мойо. Мета такої стратегії — змусити супротивника вторгнутися в мойо, хоча там його камені не відчувають підтримки інших каменів. Тоді гравець, який грає на вплив, використовує атаку на такий десант у свої тили для побудови власної території.

При грі на вплив важливу роль відіграє поняття щільності (ацумі) — такої побудови каменів, в якій немає слабкостей, що їх можна було б використати в тактичній боротьбі.

Іншим принципом, на якому значною мірою ґрунтується як стратегія, так і тактика гри, є принцип міай. Міай — це така ситуація, коли гравець бачить два задовільні варіанти розвитку подій — якщо супротивник зіграє сюди, я відмовім так, а якщо — сюди, то ось-так. Оскільки обидва варіанти дають задовільний результат, цінність ходу в даному місці падає, й можна перемістити увагу деінде.

Тактика

Найважливішим з огляду на результат гри є питання про життя і смерть груп каменів. Зазвичай, можливість оточити й врешті-решт полонити камені супротивника дає гравцю великий виграш. Групи каменів, які неможливо полонити й зняти з дошки, називають живими. Для побудови безумовно живої групи каменів необхідно забезпечити їй можливість утворення двох очей, тобто пунктів, у які супротивник не може походити з огляду на заборону самовбивчого ходу. Група каменів може бути живою також у положенні секі — такому розташуванні каменів, при якому для полонення групи супротивника гравець повинен підставити під бій свою групу, що йому невигідно. Невигідно це також і для супротивника. Тому обидві групи залишаються живими. І, нарешті, група каменів може бути живою, якщо гравець устигає раніше полонити одну з груп, що її оточують в перегонах на знищення — семеай.

Група, яка ще не забезпечила собі можливості побудувати два ока, називається слабкою. При атаці на таку групу супротивник намагається завадити побудові очей. Часто для цього жертвують камені з метою сформувати внутрішній прострір слабкої групи таким чином, щоб його неможливо було розділити на дві незалежні частини. Є чимало задач на життя і смерть (цуме-го), і гравці в го проводять багато часу, розв'язуючи їх.

У локальній боротьбі використовуються два основні тактичні прийоми захоплення в полон каменя, або невеликих груп каменів супротивника — шічо й гета. Знання цих прийомів зазвичай допомагає гравцю уникнути відрізання частини своїх каменів від інших.

Ходи, які найкращим чином використовують особливості розташування каменів у даному місці дошки, називаються тесуджі. Такі ходи є окрасою го. Вміння бачити тесуджі відрізняє сильних гравців від слабких. Загалом для го дуже важливе поняття форми. Камені потрібно вміти розташовувати так, щоб досягнути найбільшої ефективності, щільності, потенціалу в побудові очей тощо.

Традиційне спорядження

Ґобан і ґо-ке

Традиційна дошка для гри у го (у Японії її називають «ґобан») виготовляється з цілого шматка дерева і часто стоїть на ніжках. Найкращі дошки роблять з дерева кайя, деревина якого має золотистий відтінок, а кращі з кращих зроблені з дерев кайя, яким до 700 років.

Гравці сидять на подушках (дзабутонах), що лежать на підлозі. Камені (ґо-іші) тримають у горщиках із цільного дерева (ґо-ке). Білі камені зроблені з раковин молюсків, а чорні — з чорного гладенького сланцю.

Го в культурі

Японський письменник, лауреат Нобелівскої премії з літератури, Кавабата Ясунарі в романі «Майстер Го» (Мейдзін) описав останню гру Хон'імбо Сюсая. Цей матч із контролем часу 40 годин кожному гравцеві розтягнувся на півроку. На ньому Кавабата працював оглядачем газети. Завдяки його цікавим газетним репортажам матч прикував увагу Японії, причому не тільки любителів гри, а й інших японців.

Інтерес до го викликала публікація манґи і вихід у світ аніме «Хікару но ґо» манґаки Обата Такасі.

Організації та турніри

У Японії, Китаї, Кореї та на Тайвані існують професіональні ліги, що опікуються організацією і проведенням турнірів найвищого рівня. Не існує світової органазації професіоналів. Така ситуація склалася внаслідок незначної відмінності в правилах гри у провідних країнах. Відповідно, не існує єдиного чемпіонату світу для професіоналів. Однак, існує кілька міжнародних турнірів, які проголошують себе чемпіонатами світу. Гра в таких турнірах регламентується правилами країни-організатора. Такими турнірами є Кубок Інга (Тайвань), Кубок LG та Кубок Самсунга (Корея), Кубок Чуньлань (Китай), Кубок Фудзіцу (Японія). Серед професіоналів трьох провідних країн також розігрується щорічний Кубок довгої лапші - командне змагання, в якому беруть участь по п'ять гравців від кожної країни за принципом вервечки: кожен гравець грає доти, доки не програє.

Внутрішні змагання в країнах із професіональними лігами також не мають одного визнаного чемпіонату. Замість цього, існують і щороку розігруються кілька престижних титулів. Наприклад, у Японії четвірку найпрестижніших титулів складають Хон'імбо, Мейдзін, Кісей та Дзюдан.

Міжнародна федерація го опікується грою на любительському рівні. Регулярно проводяться чеміонати світу серед любителів на дорослому, юнацькому та юніорському рівнях.

Го в Україні

Го в Україні розвивається із середини 1970-х, завдяки зусиллям ентузіастів-любителів. Створено Українську федерацію го, Кримську федерацію го, проводяться чемпіонат України, кубок України, турнір Український мейдзін, турнір на кубок посла Японії та інші. Клуби го є в Києві, Одесі, Рівному, Сімферополі, Севастополі, Донецьку, Харкові, Дніпропетровську, Кривому Розі й у інших містах. Українські представники на світовому чемпіонаті серед любителів традиційно займають місця в другому десятку. В юнацьких чемпіонатах Європи українські спортсмени часто займають призові місця та здобувають путівки на юнацькі чемпіонати світу.

Цікаві посилання:

Школа бойових мистецтв "КАТОРІ" Україна Івано-Франківськ	Понеділок 30.12.2024 16:36