ТЕОРІЯ
МЕЧА
Всім живим істотам властива здатність ведення боротьби. Тварини з ростом
одержують від природи зброю для нападу на ворогів і захисту власної родини. У
них є гострі пазурі, ікла, міцні роги й передні лапи, якими вони можуть
наносити сильні удари, задні лапи, за допомогою яких вони можуть стрибати. За
допомогою цієї природної зброї тварини захищають себе.
У людини ж таких страшних природних видів зброї немає, але завдяки своєму
багатому досвіду й дослідженням, вона навчилася ефективно використовувати
спеціальні види зброї для полювання та військових дій.
Всі народи всіх країн світу, включаючи й наших японських предків, уже в
найдавніші часи знали способи лову птахів і тварин для одержання їжі.
Пристосування, які древні використовували для полювання, зрештою перетворилися
у витончені види зброї.
Археологи довели, що основною зброєю в доісторичні часи були дрючки й
сокири, які виготовлялися з каменю, а іноді й з костей, рогів або бивнів
тварин. Кам'яна зброя, що використовувалося в доісторичні часи під час
полювання, була знайдена в наші дні.
Плаваючи по морях, мандруючи в горах або по полях, древні люди помітили, що
морські водорості, трави, виноградні лози, дерева й бамбук мають гнучкість, і
відкрили для себе, що з їхньою допомогою можна метати снаряди з більшим
ефектом, чим метати камені рукою. Пізніше ці ранні експерименти з метанням
снарядів привели до появи лука й стріл.
Лук і стріли були найбільшим винаходом, і якщо зрівняти з нашим часом, то
їхнє створення було подібно появі ядерної бомби в наші дні. Ще порівняно
недавно лук і стріли використовувалися на полюванні як краща метальна зброя для
вбивства жертви на відстані.
Що стосується зброї, яка використовувалась на середній дистанції, потрібно
згадати про алебарду й спис, характерною рисою яких було лезо, насаджене на
довгу дерев'яну палицю. На ближній же дистанції найкраще зарекомендував себе
меч. Найдавніші мечі, які використовувалися первісними людьми, датуються часом
появи людини на Землі. Пізніше з'явилися мідні мечі. Вони були досить
короткими, оскільки успадкували слабкість металу, з якого виготовлялися, незалежно
від того, яким гострим було їхнє лезо. Потім з'явився залізний меч. Він був і
гострим і міцним.
Честь виготовлення перших залізних мечів у Японії належить корейським
майстрам металообробки і японським ковалям. Це подія, що відображає дух
кооперації між корейськими і японськими зброярами, була найважливішим кроком у
розвитку культури.
Своїми джерелами японський меч іде приблизно в VII сторіччя, і нині його
високо цінують люди всього світу як зразок високої культури й мистецтва. Це
відбувається тому, що, із практичної точки зору, японський меч рідко гнеться
або ламається й чудово рубає. У нього прекрасне сталеве тіло, гарний малюнок
лінії загартування (хамон), і взагалі вся форма цієї зброї створює
враження безстрашності, строгості, що прекрасно сполучається з його елегантними
фізичними характеристиками.
Сучасні металурги приклали чимало зусиль, щоб довідатися таємницю виковки
японських мечів через аналіз складу металу. Їхні пошуки показують, що, якщо
найдетальніший аналіз і дасть якісь результати, досягти такого ж результату у
виготовленні меча, якого досягали древні зброярі, неможливо. Людина була вищою
істотою на землі, і тому вона повинна знати, як контролювати будь-який прояв
інстинкту за допомогою розуму. Відповідно, вона повинна досягати миру у той
момент, коли складає зброю.
Однак у той момент, коли людина піддається несподіваній атаці, вона миттєво
звертається до своїх примітивних уроджених інстинктів і відповідає на цю
ситуацію, взявши в руки який-небудь предмет як зброю для самозахисту. Таким
чином, виявляється, що людина завжди мала тісний зв'язок зі зброєю, починаючи
із самих примітивних щаблів свого життя.
Відносно недавно в Центрі Сходу й Заходу при Гавайському університеті в
Гонолулу був створений музей зброї, військового спорядження й матеріалів по
військових мистецтвах всіх країн світу для вивчення дослідників, чиї наукові
інтереси пов'язані з військовою культурою. Велике значення при цьому надається
демонстрації й вивченню традиційних видів зброї й бойових мистецтв Японії.
Честь створення
цього музею належить Донну Ф.Дрегеру, що протягом багатьох років проявляв
ентузіазм і докладав величезних зусиль до вивчення військової культури, і нині
є одним із кращих фахівців у цій області. Він відродив до життя особливу
академічну дисципліну, що одержала назву "хоплологія", через вивчення
якої, як сподівається Д.Дрегер, людина зможе довідатися про себе більше
таємниць на основі дослідження взаємин між людською істотою та зброєю, яку
людина створює.