Школа бойових мистецтв "КАТОРІ"
Україна Івано-Франківськ
Вівторок
22.08.2017
11:10
| RSSГоловна | Іай-дзюцу і практичний меч
Меню сайту

Форма входу

Пошук

Друзі сайту

Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 1608

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Лічильники
МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов

Украинский портАл

ІАЙ-ДЗЮЦУ ТА ПРАКТИЧНИЙ МЕЧ

 

Іай-Дзюцу – це мистецтво вбивства супротивника. Воно вимагає миттєвого оголення меча в момент ворожої атаки, на вулиці або в приміщенні, у сидячому або стоячому положенні під час ходьби по нічній дорозі.

Унікальною особливістю Іай-Дзюцу Тенсин Седен Каторі Синто-Рю є використання її представниками особливого положення в присяді, яке називається іай-госи (іай-гоши). Японські розвідувальні загони (секкон-хей) у стародавності переміщалися по ночах, перебігаючи від однієї лощини або ями до іншої. Спостереження за більш високими об'єктами рельєфу, яке виконувалось з ями або лощини, дозволяло легше виявити ворога, що розташувався на вершині пагорбів і т.д. Крім того, у темному місці, коли фехтувальник приймав таку низьку позицію, він одержував певну перевагу над ворогом.

Найважливішим правилом Тенсин Седен Каторі Синто-Рю є ведення бою, стоячи на одному коліні, особливо, якщо дії відбуваються в приміщенні.

Всі класичні бойові мистецтва були розроблені таким чином, щоб відповідати всіляким обставинам боротьби. Ката Кобудо були розроблені, щоб відповідати різним умовам бою, і, оскільки вони є частиною військового тренування, найважливішим аспектом у їхньому виконанні, особливо в Іай-Дзюцу, є швидкість. Фехтувальник повинен вихоплювати меч із величезною швидкістю й у ту ж мить, у частку секунди наносити потужний і точний удар. Ця дія називається нуки-уті (нуки-учі). Коли ж він вкладає меч назад у піхви, він може робити це повільно, оскільки бій уже закінчений. Деякі сучасні фехтувальники заподіюють собі поранення на тренуваннях через те, що надто швидко повертають меч у піхви. Це лише дурна манірність, що не є істинною частиною Іай-Дзюцу.

Фехтувальники вважають свій меч продовженням тіла. Існує таємне вчення, що ґрунтується на ідеї "Катате-Ути ва го-сун-но току арі" – "удар однією рукою дає перевагу в 5 сунів". Якщо фехтувальник не може завдавати удару мечем однією рукою праворуч і ліворуч або, іншими словами, у будь-якому напрямку, його техніка стає надто повільною. Меч повинен мати таку вагу, щоб його можна було використовувати з такою ж легкістю, як кінчик власного пальця. Лезо меча повинне рухатися зі швидкістю хвоста білої трясогузки-секирей, коли воно урізається в тіло ворога. Інакше супротивник зможе ухилитися або ще якимось чином уникнути удару. Меч, що рухається повільно, не заслуговує назви техніки бу-дзюцу. Якщо техніка фехтувальника попереджає супротивника: "Я збираюся атакувати лице" або "Я завдаю удар по зап'ястю", це занадто повільно для реального бою. Але дуже важливо, щоб фехтувальник, перш ніж він перейде до швидкого виконання техніки (хаявадза), знав свої технічні можливості. Мечі, які використовував Ягю Тосикане (Ренъясай), прекрасний фехтувальник школи Ягю Синкаге (Бисю)-рю, мали короткі леза. Довгий меч мав лезо в 1 сяку 9 сунов 8 бу (близько 55 см.), а короткий - 1 сяку, 3 суна, 3 бу (близько 38 см.). Протягом сторіччя в період Сенгоку-Дзидай (1467 - 1573) було викувано чимало мечів із клинками довжиною в 2 сяку (близько 60 см). Більшість із цих мечів були виробами в стилі Бидзен і були розраховані на використання однією рукою для несподіваної атаки супротивника (катате нуки-уті-е).

Меч, що має ніе (великі скупчення часточок розжареного металу на клинку), і на якому лінія загартування уздовж леза (яки-ха) доходить майже до поздовжньої лінії ребра (синоги), прекрасний на вид, але на практиці легко ламається. Тому деякі мечі, викувані в традиціях Сосю й Осака Синто, відомі своєю слабкістю. Чим менше кінчик меча (киссаки), тим краще. Ця частина – одна з найважливіших особливостей клинка. Великий кінчик, можливо, дає деяку перевагу, коли укол виконується проти шкіряної збруї, але він легко ламається й, більше того, дуже незручний при оголенні й вкладанні меча в піхви. Ямаура Санео із провінції Синано (нині префектура Нагано) був братом Ямаури Кіемаро, що був знаменитим ковалем-зброярем наприкінці періоду Едо (1600 - 1868). Санео у своїй книзі " Оі-но недзаме" ("старий, який прокидається,") пише: "Можливо, в інших це й не так, але я найбільше піклуюся про приклад. Коли ви носите меч, бажано носити його також природно, як тварини носять свої роги, і відчувати його присутність так, як ви відчуваєте частину свого тіла. Ідеальний меч наділяє відвагою свого власника-майстра, і байдуже як далеко йому потрібно йти, навіть по крутій стежці, меч не повинен стомлювати його або заподіювати поранення стегну. Меч із невеликим вигином клинка (сорі) менш зручний для носіння й швидкого вихоплювання для вступу в бій, чим меч із більш вигнутим лезом. Меч із прямим клинком погано рубає об'єкт. Крім того, він ставить власника в гірше положення, оскільки він дуже чутливий до хіра-уті - контратаки, що наноситься, по його прямій і плоскій поверхні. Можна порадити фехтувальникові ретельно обміркувати всі достоїнства й недоліки меча, перш ніж використовувати його".

Такі серйозні зауваження, згадані Санео в його книзі, потрібно завжди тримати в голові. Санео був учнем Наканиси Тюбея зі школи Ітто-Рю.

У випадку розрубання зафіксованого об'єкта (суемоно-гирі) або розколювання шолома необхідна певна техніка, навіть після того, як меч попадає в ціль. У цьому випадку фехтувальник, можливо, зможе з успіхом використовувати довгий важкий меч. Іноді нам зустрічаються мечі із гравірованими хвостовиками накаго, написи на яких затверджують, що даний меч має чудову ріжучу здатність. Але можливо досягти гарного ріжучого ефекту й у тому випадку, якщо навіть меч не є надзвичайно гострим, просто за рахунок високого рівня майстерності фехтувальника. Так що не слід надто покладатися на завірення в ріжучих достоїнствах меча.

Під час бою питання про те, чи переможете ви, чи програєте, у великому ступені вирішується ще до початку сутички. Довгий, важкий меч незручний у двобої. Очевидно, що серед важких і дуже довгих мечів неможливо знайти хоч один меч, що був би воістину чудовим практичним клинком.

Ідеальний меч для використання в Іай-Дзюцу японцем середнього росту повинен мати розмір приблизно в 2 сяку 3 суна 5 бу (близько 68 см), бути помірковано вигнутим (вигин становить близько 6 бу). У нього також не повинно бути занадто довгого кінчика. Велике значення має також і гарний баланс. У наші дні (після Другої світової війни) про меч судять в основному за критеріями, які оцінюють майже винятково якості художнього виконання, а не практичну природу меча. Таку практику варто виправити.

 

 <- попередня     головна     наступна ->


Олег Почигайло © 2017 e-mail: olegp_if@mail.ru Сайт створено у системі uCoz